Біопсія сечоводу (з одного боку)
Біопсія сечоводу з одного боку – це діагностична ендоскопічна або черезшкірна процедура забору зразка тканини стінки уретера розміром два-п'ять міліметрів для гістологічного, цитологічного та імуногістохімічного дослідження, яка виконується в клініці VitaMedical у Києві для діагностики пухлин сечоводу, стриктур невідомої етіології, туберкульозу сечовидільної системи або атипових запальних процесів. Уретероскопічна біопсія сечоводу на Оболоні та Троєщині дозволяє встановити точний гістологічний діагноз перехідноклітинного раку уретера з чутливістю вісімдесят-дев'яносто відсотків при адекватному заборі тканини з пухлинного вогнища, визначити ступінь диференціювання пухлини G1-G3 для планування обсягу хірургічного лікування часткова або радикальна уретеректомія.
Коли варто звертатися до послуги?
Записатися на консультацію щодо біопсії сечоводу у клініці VitaMedical на Оболоні варто пацієнтам з виявленими дефектами наповнення в сечоводі при внутрішньовенній урографії або КТ-урографії діаметром понад п’ять-сім міліметрів що підозрілі на уротеліальну карциному та потребують гістологічної верифікації перед визначенням тактики лікування. Нормальний сечовід на урографії або КТ візуалізується як рівномірно контрастована трубчаста структура діаметром три-п’ять міліметрів без дефектів наповнення або потовщення стінки, має три фізіологічні звуження біля лоханково-сечовідного сегмента, при перехресті з клубовими судинами та при впадінні в сечовий міхур. Патологічні дефекти наповнення характеризуються нерівним контуром просвіту сечоводу, випинанням пухлинної маси в просвіт з частковою обструкцією, можливим гідронефрозом проксимальніше від дефекту при значній обструкції понад сімдесят відсотків просвіту. КТ-урографія є найчутливішим методом візуалізації пухлин сечоводу з виявленням вогнищ діаметром від трьох-п’яти міліметрів, дозволяє оцінити товщину стінки сечоводу норма менше трьох міліметрів, потовщення понад п’ять міліметрів підозріло на пухлину, ступінь контрастного посилення пухлини артеріальна фаза та поширення в навколишню жирову клітковину при інвазивному раку T3. Диференціальна діагностика дефектів наповнення включує уротеліальну карциному в вісімдесяти-дев’яноста відсотках випадків, неконтрастні конкременти п’ять-десять відсотків що не візуалізуються на звичайній урографії проте видимі на нативній КТ як гіперденсні структури понад сто одиниць Хаунсфілда, фіброепітеліальні поліпи три-п’ять відсотків доброякісні утворення на ніжці, згустки крові при гематурії що можуть мімікрувати пухлину проте розсмоктуються при динамічному спостереженні.Пацієнтам з гематурією особливо безболючою макрогематурією без попереднього виділення конкрементів лікарі медичного центру на Мінській рекомендують комплексне обстеження включаючи цистоскопію та візуалізацію верхніх сечових шляхів КТ-урографія для виключення пухлин сечоводу або ниркової миски. Гематурія є найчастішим симптомом уротеліальної карциноми сечоводу що спостерігається у сімдесяти-вісімдесяти відсотків пацієнтів, класифікується як мікрогематурія більше трьох еритроцитів в полі зору при мікроскопії видима лише під мікроскопом або макрогематурія видима неозброєним оком червоний або коричневий колір сечі. Безболюча макрогематурія особливо у пацієнтів понад п’ятдесят років з анамнезом куріння має високу ймовірність уротеліального раку тридцять-сорок відсотків і вимагає ретельного обстеження включаючи цистоскопію для огляду сечового міхура, ретроградну пієлографію для візуалізації сечоводу та ниркової миски, КТ-урографію для виявлення дефектів наповнення. При негативній цистоскопії без пухлин в сечовому міхурі джерело гематурії локалізується в верхніх сечових шляхах у п’ятдесяти-шістдесятих відсотках випадків, що обґрунтовує уретероскопію з біопсією для прямої візуалізації та забору тканини. Цитологія сечі виконується як скринінговий тест з чутливістю п’ятдесят-шістдесят відсотків для високодиференційованих пухлин G3 проте низькою чутливістю двадцять-тридцять відсотків для низькодиференційованих пухлин G1, позитивна цитологія з атиповими або злоякісними клітинами при негативній цистоскопії вказує на джерело в верхніх сечових шляхах. Молекулярні маркери сечі UroVysion FISH-тест, BTA stat мають вищу чутливість сімдесят-вісімдесят відсотків порівняно з цитологією проте нижчу специфічність п’ятдесят-шістдесят відсотків з хибнопозитивними результатами при запаленні або каменях, використовуються як додатковий тест при негативній цитології проте підозрі на рак.При виявленні стриктури сечоводу з гідронефрозом та порушенням функції нирки необхідно пройти обстеження в клініці на Троєщині для диференціальної діагностики між доброякісними стриктурами після каменів, операцій, опромінення та злоякісними стриктурами при інфільтративному раку сечоводу або здавленні ззовні. Стриктура сечоводу характеризується звуженням просвіту менше двох-трьох міліметрів на довжині від декількох міліметрів до кількох сантиметрів з порушенням пасажу сечі та розвитком гідронефрозу проксимальніше від стриктури при хронічній обструкції. Доброякісні стриктури зазвичай розвиваються після проходження каменів з травмуванням слизової сечоводу та рубцюванням у тридцяти-сорока відсотках випадків особливо при каменях понад п’ять-сім міліметрів, після уретероскопії або інших ендоурологічних втручань з ятрогенним пошкодженням стінки у п’яти-десяти відсотках випадків, після променевої терапії органів малого тазу рак шийки матки, простати з радіаційним фіброзом сечоводу. Злоякісні стриктури виникають при інфільтративному рості уротеліального раку з циркулярним звуженням просвіту, здавленням сечоводу ззовні пухлинами малого тазу рак яєчників, товстої кишки, метастатичними лімфовузлами або ретроперитонеальним фіброзом злоякісна природа. КТ-ознаки що дозволяють диференціювати включають довжину стриктури доброякісні зазвичай коротші менше одного-двох сантиметрів, товщина стінки менше п’яти міліметрів при доброякісних versus понад п’ять-сім міліметрів при злоякісних, наявність м’якотканинної маси навколо сечоводу при раку. Біопсія стриктури сечоводу дозволяє встановити точний діагноз у дев’яноста-дев’яноста п’ятьох відсотках випадків з виявленням злоякійсних клітин при раку або фіброзу без атипії при доброякісних стриктурах, критична для визначення тактики лікування ендоскопічна інцізія стриктури при доброякісних versus радикальна уретеректомія при злоякісних.Хворим з персистуючим гідронефрозом невідомої етіології особливо однобічним з прогресуючим погіршенням функції нирки за даними сцинтиграфії біопсія сечоводу в медичному центрі VitaMedical у Києві показана для виключення обструктивних процесів пухлина, туберкульоз що потребують специфічного лікування. Гідронефроз характеризується розширенням чашечково-мискової системи нирки понад п’ятнадцять міліметрів діаметр миски при УЗД внаслідок порушення відтоку сечі на рівні сечоводу, класифікується за ступенями від легкого I ступінь з розширенням лише миски до тяжкого IV ступінь з атрофією паренхіми нирки. Причини гідронефрозу включають обструкцію сечоводу каменем найчастіша причина у п’ятдесяти відсотках випадків, пухлиною сечоводу або здавленням ззовні у двадцяти відсотків, стриктурою після операцій або запалення у п’ятнадцяти відсотків, ретроперитонеальним фіброзом хвороба Ормонда з фіброзним стисненням сечоводу в забрюшинному просторі. Діагностичний алгоритм включає УЗД нирок для виявлення гідронефрозу та вимірювання товщини паренхіми норма більше п’ятнадцять міліметрів, атрофія менше десять міліметрів, КТ-урографію для візуалізації рівня та причини обструкції, динамічну сцинтиграфію нирок MAG3 або DTPA для оцінки функції кожної нирки окремо нормально сорок п’ять-п’ятдесят п’ять відсотків від загальної. При невстановленій причині гідронефрозу після візуалізаційних методів показана діагностична уретероскопія з біопсією для прямої візуалізації сечоводу та забору тканини з підозрілих ділянок потовщення стінки, стриктури, вузлуваті зміни для гістологічної верифікації. Ранній діагноз обструктивної уропатії критичний для збереження функції нирки, оскільки хронічна обструкція понад шість-дванадцять тижнів призводить до незворотної атрофії паренхіми з втратою функції у шістдесяти-вісімдесятих відсотках нефронів навіть після усунення обструкції.
Записатися до лікаря
Як відбувається консультація:
Наші лікарі
Наші принципи
Ціни
Карта клінік
Патологічні стани що виявляються при біопсії сечоводу
Уротеліальна карцинома або перехідноклітинний рак сечоводу є найчастішою пухлиною виявленою при біопсії у клініці VitaMedical на Оболоні що складає дев’яносто-дев’яносто п’ять відсотків злоякійсних новоутворень сечоводу з походженням з уротеліального епітелію що вистилає просвіт сечовидільних шляхів. Макроскопічно пухлина виглядає як папілярна ворсинчаста маса що випинається в просвіт сечоводу на широкій основі або ніжці у сімдесяти відсотків випадків, або як солідне інфільтративне потовщення стінки сечоводу з циркулярним звуженням просвіту у тридцяти відсотків випадків. Гістологічно характеризується проліферацією атипового перехідного епітелію з втратою нормальної стратифікації шарів, підвищеним ядерно-цитоплазматичним співвідношенням, гіперхромними ядрами та мітотичними фігурами, інвазією в підлеглу власну пластинку lamina propria або м’язовий шар залежно від стадії. Градація за ступенем диференціювання включає низький ступінь low-grade або G1-G2 з добре сформованими папілярними структурами та помірною атипією з п’ятирічною виживаністю вісімдесят-дев’яносто відсотків при локалізованому раку, високий ступінь high-grade або G3 з солідними пластами клітин, вираженою атипією та високою мітотичною активністю з п’ятирічною виживаністю п’ятдесят-шістдесят відсотків навіть при локалізованому раку. Стадіювання за глибиною інвазії використовує TNM класифікацію: Ta папілярна пухлина обмежена слизовою без інвазії, T1 інвазія в власну пластинку, T2 інвазія в м’язовий шар, T3 інвазія за м’язовий шар в периуретеральну жирову клітковину, T4 інвазія в сусідні органи нирка, сечовий міхур, черевна стінка. Імуногістохімія використовує маркери CK7, CK20, GATA3 для підтвердження уротеліального походження пухлини та диференціації від метастатичних аденокарцином нирки, простати, товстої кишки що можуть інвазувати сечовід ззовні.Плоскоклітинний рак сечоводу є рідкісним варіантом що складає один-три відсотки пухлин сечоводу у медичному центрі на Мінській і асоціюється з хронічним запаленням при каменях сечоводу або хронічних інфекціях сечовидільної системи з плоскоклітинною метаплазією уротелію. Гістологічно характеризується проліферацією злоякійсних плоских клітин з утворенням кератину, міжклітинними мостиками та роговими перлами, зазвичай високоагресивний з глибокою інвазією в м’язовий шар та за межі сечоводу вже на момент діагностики. Клінічно проявляється пізніше порівняно з уротеліальною карциномою через відсутність ранніх симптомів, часто діагностується в розповсюдженій стадії T3-T4 з п’ятирічною виживаністю менше двадцяти-тридцятих відсотків навіть при радикальному лікуванні. Аденокарцинома сечоводу ще рідкісніша менше одного відсотка випадків може бути первинною з походженням з кишкової метаплазії уротелію або вторинною при інвазії аденокарциноми товстої кишки, яєчників або нирки в сечовід ззовні. Диференціальна діагностика потребує імуногістохімії з маркерами CDX2, CK20 для кишкової аденокарциноми, PAX8, RCC для ниркового походження, CA-125 для яєчникового раку. Лікування всіх злоякійсних пухлин сечоводу включає радикальну нефроуретеректомію видалення нирки, сечоводу та манжети сечового міхура з периуретеральною жировою клітковиною з п’ятирічною виживаністю сімдесят-вісімдесят відсотків при локалізованому раку Ta-T2 або тридцять-сорок відсотків при місцево-поширеному раку T3-T4.
Ускладнення після біопсії сечоводу
Кровотеча є найчастішим ускладненням у клініці VitaMedical на Оболоні що спостерігається у п’яти-десяти відсотків пацієнтів після уретероскопічної біопсії внаслідок травмування судин слизової або підслизового шару сечоводу біопсійними щипцями або перфорації стінки з кровотечею в ретроперитонеум. Інтралюмінальна кровотеча в просвіт сечоводу проявляється макрогематурією протягом перших двадцяти чотирьох-сорока восьми годин від незначного рожевого забарвлення сечі до інтенсивно червоної з дрібними згустками, зазвичай самообмежується протягом трьох-п’ятьох днів при адекватній гідратації два-три літри рідини на добу. Масивна гематурія зі згустками що обтурують сечовід або уретру спостерігається рідко у менше двох відсотків випадків, потребує встановлення уретрального катетера для промивання сечового міхура та евакуації згустків, при неефективності релапароскопія або відкрита ревізія для гемостазу. Ретроперитонеальна гематома розвивається при перфорації сечоводу з кровотечею в навколишню жирову клітковину у трьох-п’ятьох відсотках випадків, проявляється наростанням болю в попереку, здуттям живота, зниженням гемоглобіну понад двадцять грамів на літр протягом перших двадцяти чотирьох годин. Діагностика підтверджується КТ черевної порожнини з контрастом з візуалізацією гіперденсної гематоми понад п’ятдесят-шістдесят одиниць Хаунсфілда в ретроперитонеумі навколо сечоводу, можлива екстравазація контрасту при активній кровотечі з артерії. Лікування консервативне з гемотрансфузією при зниженні гемоглобіну нижче сімдесят грамів на літр, ангіографія з емболізацією кровоточащої артерії при продовженій кровотечі понад п’ятсот мілілітрів або гемодинамічній нестабільності, рідко відкрита ревізія з лігуванням судини при неефективності емболізації. Профілактика включає обережну техніку біопсії з мінімальною травматизацією стінки сечоводу, використання малих щипців діаметром три French для дрібних зразків замість великих п’ять French, лазерна коагуляція кровоточащих судин гольмієвий лазер інтраопераційно, встановлення стента для компресії стінки та гемостазу.Перфорація сечоводу є серйозним ускладненням у медичному центрі на Мінській що спостерігається у двох-п’ятьох відсотків випадків внаслідок травмування стінки сечоводу уретероскопом, провідником або біопсійними щипцями з формуванням дефекту та затіканням сечі в ретроперитонеум. Механізм включає пряму перфорацію стінки уретероскопом при форсованому проведенні через вузький або звивистий сегмент, розрив стінки біопсійними щипцями при глибокому заборі через м’язовий шар назовні, термічне пошкодження стінки лазером при коагуляції з відстроченим некрозом та перфорацією через два-чотири дні. Малі перфорації діаметром менше п’яти міліметрів зазвичай розпізнаються інтраопераційно при виділенні контрастної рідини за межі просвіту сечоводу на флюороскопії, лікуються консервативно встановленням стента на чотири-шість тижнів з загоєнням у дев’яноста-дев’яноста п’ятьох відсотках випадків без хірургічного втручання. Великі перфорації понад один сантиметр або з масивною кровотечею потребують негайної конверсії в відкриту операцію з ушиванням дефекту розсмоктувальними швами вікрил п’ять-нуль, встановленням зовнішнього нефростомічного дренажу для відведення сечі та дренування ретроперитонеуму. Відстрочена перфорація проявляється на другий-п’ятий день після біопсії наростанням болю в попереку, лихоманкою тридцять вісім-тридцять дев’ять градусів при інфікуванні затікання сечі, здуттям живота при перитоніті з підтіканням сечі в черевну порожнину. Діагностика підтверджується КТ з затіканням контрасту за межі сечоводу в ретроперитонеум урінома або КТ-цистографією з ретроградним введенням контрасту в сечовід через устя для візуалізації місця перфорації. Лікування включає терміновий нефростомічний дренаж черезшкірно під УЗД-контролем для відведення сечі з нирки, дренування уріноми pig-tail дренаж в ретроперитонеум, системну антибіотикотерапію широкого спектру цефтріаксон плюс метронідазол протягом семи-десяти днів. Відкрита ревізія з ушиванням перфорації або сегментарною резекцією сечоводу з уретероуретероанастомозом потрібна у десяти-п’ятнадцяти відсотках при великих дефектах понад два сантиметри або неефективності консервативного лікування протягом семи-десяти днів.
Післяопераційний період та реабілітація
Перші години після уретероскопічної біопсії пацієнт перебуває в палаті пробудження клініки VitaMedical на Оболоні протягом двох-чотирьох годин для відновлення від анестезії та моніторингу життєвих функцій пульс, артеріальний тиск, діурез з відпусканням додому при стабільному стані або госпіталізацією на одну добу при ускладненнях. Больовий синдром помірної інтенсивності чотири-шість балів локалізується в попереку на боці біопсії з іррадіацією в пах або статеві органи по ходу сечоводу, пов’язаний з спазмом сечоводу навколо стента та травматизацією тканин при біопсії, контролюється нестероїдними протизапальними препаратами кеторолак тридцять міліграмів внутрішньом’язово або парацетамол один грам перорально кожні шість годин. Перше сечовипускання очікується протягом чотирьох-шести годин після операції, може бути болючим або утрудненим через уретрит від проходження уретероскопа через уретру, супроводжується гематурією від рожевого до червоного забарвлення сечі що є нормальним протягом перших двадцяти чотирьох-сорока восьми годин. Пацієнту рекомендується збільшити споживання води до двох-трьох літрів на добу для промивання сечових шляхів та зменшення ризику утворення згустків, уникати фізичних навантажень протягом п’яти-семи днів до видалення стента. Антибіотикотерапія продовжується протягом п’яти-семи днів після біопсії фторхінолони або цефалоспорини для профілактики інфекційних ускладнень особливо при високому ризику діабет, імуносупресія, важливо завершити повний курс навіть при відсутності симптомів. Тривожні симптоми що потребують термінової консультації включають лихоманку понад тридцять вісім градусів з ознобами, посилення болю в попереку незважаючи на анальгетики, неможливість сечовипускання протягом шести-восьми годин, масивна гематурія з темно-червоною сечею та великими згустками, нудота та блювання що вказують на можливу обструкцію.
Видалення стента сечоводу виконується амбулаторно через два-чотири тижні після біопсії у медичному центрі на Мінській цистоскопічно під місцевою анестезією лідокаїн-гель в уретру з мінімальним дискомфортом протягом п’яти-десяти хвилин. Показання до видалення включають відсутність ускладнень перфорація, масивна кровотеча на контрольному УЗД через один-два тижні після біопсії, зменшення гематурії до слідових кількостей або повна відсутність, нормалізація температури без ознак інфекції. Техніка включає цистоскопію гнучким цистоскопом діаметром шістнадцять-сімнадцять French, візуалізацію дистального кінця стента в сечовому міхурі з характерним J-загином, захоплення стента цистоскопічними щипцями та видалення тракцією назовні разом з цистоскопом. Після видалення стента можливе посилення дизурії болючість при сечовипусканні, частота протягом перших двадцяти чотирьох-сорока восьми годин через іритацію уретри, зазвичай регресує спонтанно протягом трьох-п’ятьох днів без лікування окрім альфа-адреноблокаторів тамсулозін для релаксації шийки сечового міхура. Деякі пацієнти відмічають парадоксальне покращення після видалення стента зникнення болю в попереку, зменшення частоти сечовипускання внаслідок усунення іритації стентом, що є нормальним та очікуваним. Контрольне УЗД нирок виконується через чотири-шість тижнів після видалення стента для оцінки відсутності гідронефрозу та нормального відтоку сечі, при виявленні гідронефрозу може знадобитися ретроградна пієлографія для виключення стриктури сечоводу. Повернення до повноцінної фізичної активності включаючи спорт дозволяється через один-два тижні після видалення стента при відсутності гематурії та болю, статеве життя може відновлюватися через тиждень після видалення стента без обмежень.
