Пакет №8 «Діабет»: Індекс HOMA-IR, Інсулін, Глюкоза в крові, Глікозильований гемоглобін, С-пептид

Що входить до діагностичного пакету досліджень
Глюкоза в крові є основним показником стану вуглеводного обміну та найпростішим скринінговим тестом для діагностики цукрового діабету та преддіабету. Визначення рівня глюкози натще після восьмигодинного періоду голодування дозволяє виявити порушення базальної глікемії, яка в нормі підтримується на постійному рівні завдяки секреції інсуліну підшлунковою залозою та його дії на периферичні тканини. Підвищення рівня глюкози натще понад семи мілімолів на літр при повторному вимірюванні є діагностичним критерієм цукрового діабету, тоді як значення від шести цілих одна десята до шести цілих дев’ять десятих мілімолів на літр вказують на порушену глікемію натще та підвищений ризик розвитку діабету в майбутньому. Регулярний контроль глюкози крові дозволяє своєчасно виявити порушення вуглеводного обміну та розпочати профілактичні або лікувальні заходи до розвитку явного діабету та його ускладнень.
Глікозильований гемоглобін є золотим стандартом для оцінки довгострокового контролю глікемії протягом останніх двох-трьох місяців та відображає середній рівень глюкози в крові за цей період незалежно від коливань глікемії протягом доби. Цей показник утворюється внаслідок неферментативного приєднання глюкози до гемоглобіну еритроцитів та його концентрація прямо пропорційна до рівня глюкози в крові протягом життя еритроцита. Рівень глікозильованого гемоглобіну понад шість цілих п’ять десятих відсотків є діагностичним критерієм цукрового діабету згідно з міжнародними рекомендаціями, тоді як значення від п’яти цілих сім десятих до шести цілих чотири десяті відсотків вказують на підвищений ризик розвитку діабету. Для пацієнтів із встановленим діагнозом цукрового діабету цільовий рівень глікозильованого гемоглобіну зазвичай становить менше семи відсотків, хоча індивідуальні цільові значення можуть відрізнятися залежно від віку пацієнта, тривалості захворювання, наявності ускладнень та супутніх захворювань.
Інсулін є головним гормоном, що регулює вуглеводний обмін в організмі шляхом стимуляції захоплення глюкози клітинами м’язової та жирової тканини, пригнічення продукції глюкози печінкою та активації процесів синтезу глікогену. Визначення рівня інсуліну натще дозволяє оцінити функціональну активність бета-клітин підшлункової залози та виявити стан гіперінсулінемії, який є характерною ознакою інсулінорезистентності на ранніх стадіях розвитку метаболічного синдрому та цукрового діабету другого типу. Підвищений рівень інсуліну при нормальному або помірно підвищеному рівні глюкози вказує на компенсаторну гіперсекрецію інсуліну підшлунковою залозою для подолання резистентності периферичних тканин до його дії, тоді як знижений рівень інсуліну при високій глікемії свідчить про виснаження секреторної функції бета-клітин та прогресування захворювання до стадії абсолютної інсулінової недостатності.
Індекс HOMA-IR є розрахунковим показником, що оцінює ступінь інсулінорезистентності на основі рівнів глюкози та інсуліну натще за спеціальною математичною формулою та дозволяє кількісно визначити чутливість тканин до дії інсуліну. Цей індекс є найбільш доступним та широко використовуваним методом оцінки інсулінорезистентності в клінічній практиці, оскільки не вимагає проведення складних динамічних тестів із внутрішньовенним введенням інсуліну або глюкози. Підвищення індексу HOMA-IR понад два цілих сім десятих вказує на наявність інсулінорезистентності, яка є одним із ключових патогенетичних механізмів розвитку цукрового діабету другого типу, метаболічного синдрому, жирової хвороби печінки, синдрому полікістозних яєчників та серцево-судинних захворювань. Раннє виявлення інсулінорезистентності дозволяє розпочати профілактичні заходи, включаючи модифікацію способу життя, дієтичні рекомендації та за необхідності медикаментозну терапію для запобігання прогресуванню метаболічних порушень до стадії явного діабету.
С-пептид є білковим фрагментом, що утворюється при розщепленні проінсуліну на інсулін у бета-клітинах підшлункової залози та виділяється в кров в еквімолярних кількостях з інсуліном, що робить його надійним маркером ендогенної секреції інсуліну. На відміну від інсуліну, С-пептид не метаболізується в печінці і має більш тривалий період напіввиведення з організму, тому його визначення дає більш точну інформацію про секреторну активність підшлункової залози, особливо у пацієнтів, які отримують інсулінотерапію або мають антитіла до інсуліну. Нормальний або підвищений рівень С-пептиду вказує на збережену функцію бета-клітин та характерний для цукрового діабету другого типу на ранніх стадіях, тоді як знижений рівень С-пептиду свідчить про недостатність ендогенної секреції інсуліну та може спостерігатися при цукровому діабеті першого типу або на пізніх стадіях діабету другого типу з виснаженням бета-клітин підшлункової залози.
Інтерпретація результатів та діагностичні критерії діабету
Результати комплексного обстеження вуглеводного обміну інтерпретуються виключно кваліфікованим лікарем-ендокринологом або сімейним лікарем з урахуванням клінічної картини захворювання, анамнезу, факторів ризику та результатів додаткових обстежень для встановлення точного діагнозу та визначення тактики ведення пацієнта. Діагноз цукрового діабету встановлюється при рівні глюкози натще більше або дорівнює сім мілімолів на літр при повторному вимірюванні, або глікозильованого гемоглобіну більше або дорівнює шість цілих п’ять десятих відсотків, або глюкози через дві години після навантаження глюкозою більше або дорівнює одинадцять цілих один мілімоль на літр згідно з критеріями Американської діабетичної асоціації та Всесвітньої організації охорони здоров’я. Преддіабет або порушена толерантність до глюкози діагностується при проміжних значеннях показників, які перевищують норму, але не досягають діагностичного порогу діабету, що вказує на високий ризик розвитку явного захворювання в найближчі роки при відсутності профілактичних заходів.
Аналіз співвідношення рівнів глюкози, інсуліну та С-пептиду дозволяє диференціювати тип цукрового діабету та визначити патогенетичні механізми порушення вуглеводного обміну для призначення адекватної терапії. Цукровий діабет першого типу характеризується абсолютною недостатністю інсуліну внаслідок аутоімунного руйнування бета-клітин підшлункової залози, що проявляється різким підвищенням рівня глюкози при низьких або невизначуваних значеннях інсуліну та С-пептиду натще та після стимуляції. Цукровий діабет другого типу розвивається внаслідок інсулінорезистентності та відносної недостатності секреції інсуліну, що на ранніх стадіях проявляється нормальним або підвищеним рівнем інсуліну та С-пептиду при помірному підвищенні глюкози, а на пізніх стадіях характеризується зниженням секреції інсуліну внаслідок виснаження бета-клітин підшлункової залози при тривалій гіперглікемії та глюкозотоксичності.
Підвищення індексу HOMA-IR є важливим діагностичним маркером інсулінорезистентності, яка передує розвитку цукрового діабету другого типу на багато років та може бути виявлена на стадії преддіабету або навіть при нормальних значеннях глюкози натще. Інсулінорезистентність є центральною ланкою патогенезу метаболічного синдрому та асоціюється з абдомінальним ожирінням, артеріальною гіпертензією, дисліпідемією з підвищенням тригліцеридів та зниженням холестерину ліпопротеїдів високої щільності, жировою хворобою печінки та підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань. Раннє виявлення інсулінорезистентності дозволяє розпочати профілактичні заходи, спрямовані на зниження маси тіла, збільшення фізичної активності, корекцію харчування та за необхідності призначення метформіну або інших препаратів, що підвищують чутливість тканин до інсуліну, для запобігання прогресуванню метаболічних порушень до стадії явного діабету з його серйозними ускладненнями.
Динамічний моніторинг показників вуглеводного обміну дозволяє оцінити ефективність цукрознижувальної терапії, дотримання дієтичних рекомендацій та модифікації способу життя, а також своєчасно виявити декомпенсацію захворювання для корекції лікувальної тактики. Цільові значення показників компенсації діабету визначаються індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням віку, тривалості захворювання, наявності ускладнень, супутніх захворювань та ризику гіпоглікемічних станів відповідно до міжнародних рекомендацій з управління цукровим діабетом. Для більшості дорослих пацієнтів цільовий рівень глікозильованого гемоглобіну становить менше семи відсотків, глюкози натще від чотирьох до семи мілімолів на літр, а постпрандіальної глікемії менше десяти мілімолів на літр, проте для літніх пацієнтів або осіб із тяжкими супутніми захворюваннями цільові значення можуть бути менш жорсткими для зниження ризику гіпоглікемії та поліпшення якості життя.
Профілактика та рання діагностика цукрового діабету
Профілактика цукрового діабету другого типу базується на модифікації способу життя та корекції факторів ризику, що включає досягнення та підтримання нормальної маси тіла шляхом збалансованого харчування з обмеженням простих вуглеводів та насичених жирів при достатньому споживанні овочів, фруктів, цільнозернових продуктів та харчових волокон. Регулярна фізична активність помірної інтенсивності протягом мінімум сто п’ятдесят хвилин на тиждень сприяє зниженню маси тіла, підвищенню чутливості тканин до інсуліну, поліпшенню ліпідного профілю та зниженню артеріального тиску, що значно зменшує ризик розвитку діабету та серцево-судинних ускладнень. Відмова від куріння та обмеження споживання алкогольних напоїв також є важливими компонентами профілактики метаболічних порушень та цукрового діабету в осіб із факторами ризику розвитку цього захворювання.
Рання діагностика порушень вуглеводного обміну на стадії преддіабету або інсулінорезистентності дозволяє розпочати інтенсивні профілактичні заходи для запобігання прогресуванню до стадії явного діабету та розвитку його хронічних ускладнень. Численні дослідження продемонстрували, що інтенсивна модифікація способу життя у пацієнтів із преддіабетом дозволяє знизити ризик розвитку цукрового діабету другого типу на п’ятдесят-вісімдесят відсотків протягом наступних років, що є значно ефективнішим за медикаментозну профілактику. У пацієнтів із високим ризиком розвитку діабету, які не можуть досягти значного зниження маси тіла шляхом модифікації способу життя, може розглядатися призначення метформіну для профілактики прогресування преддіабету до явного захворювання відповідно до міжнародних клінічних рекомендацій з профілактики цукрового діабету другого типу.
Регулярний скринінг порушень вуглеводного обміну рекомендується проводити щорічно або частіше залежно від наявності факторів ризику та результатів попередніх обстежень для своєчасного виявлення діабету або преддіабету на ранніх стадіях. Особи з нормальними результатами скринінгу, але з множинними факторами ризику розвитку діабету мають проходити повторне обстеження щорічно, тоді як особи без факторів ризику можуть обмежитися скринінгом кожні три роки після досягнення сорока років. Пацієнти з виявленим преддіабетом потребують більш частого моніторингу стану вуглеводного обміну кожні шість-дванадцять місяців для оцінки ефективності профілактичних заходів та своєчасного виявлення прогресування до стадії діабету для призначення адекватної терапії та запобігання розвитку ускладнень у майбутньому.