Хамстрінг-синдром

Ентезопатії на рівні стегна

У відповідь на хронічну травматизацію відбуваються зміни не тільки в суглобах. У випадку систематичного перевантаження сухожиль біля їх місця кріплення до кістки виникає стан під назвою ентезопатія.

Сьогодні ми поговоримо про Hamstring та ARS-синдроми, які виникають в місцях прикріплення сухожиль м’язів до тазового кільця.

Хамстрінг-синдром – травматичне пошкодження сухожилків м’язів в області їх місця кріплення до сідничного бугра (задня група м’язів стегна). Причиною пошкодження стає занадто сильне скорочення м’яза, що може статися при різкому прискоренні, ударі по напруженому м’язу, занадто тривалому спортивному тренуванні, заняттях спортом без належної розминки і в інших випадках. Найбільш часто хамстрінг-синдром спостерігається у спортсменів, які займаються легкою атлетикою і, перш за все, спринтерським і бар’єрним бігом. Однак хамстрінг-синдром може виникати і у не спортсменів.

У клінічній картині на першому місці стоїть біль в ділянці сідниць з іррадіацією по задній поверхні стегна. Біль посилюється при напрузі м’язів, при тривалому сидінні. Крім того, біль виникає при натисканні (пальпації) сідничного бугра, пасивному згинанні стегна і розгинання гомілки, а також при активному згинанні ноги в колінному суглобі проти опору лікаря. При тривалому перебігу хамстрінг-синдрому можливий і повний відрив м’язів від сідничного бугра.

Хамстрінг-синдром необхідно диференціювати від ряду інших можливих причин болю в сідничній ділянці та нижніх кінцівках (наприклад  синдром грушоподібного м’яза, запалення сідничного нерва).

Виділяють наступні види пошкоджень:

• розтягування м’язів, з утворенням мікророзривів;
• часткові розриви;
• повні розриви;
• відривні переломи, коли м’яз відриває шматочок кістки до якого кріпиться

Для постановки хамстрінг-синдрому дуже важливим є ретельний медичний огляд з додатковим використанням МРТ, УЗД. МРТ є вирішальним у визначенні ступеня пошкодження м’яких тканин / повний, частковий розрив . На томограмах видно місце і ступінь розриву сухожилля або м’язів, а також супутній набряк і крововилив. Магнітно-резонансна томографія дозволяє побачити потовщення хамстрінг-м’язів.

Для виключення переломів виконують рентгенографію:

На жаль, хамстрінг-синдром практично невідомий вітчизняним лікарям, і часто виставляється помилковий діагноз ” вертлюговий бурсит “, який зустрічається значно рідше. Саме тому для більш точної постановки діагнозу необхідний комплексний підхід.

На першому етапі проводиться консервативне лікування, що полягає в призначенні нестероїдних протизапальних засобів, ін’єкції стероїдів, фізіотерапії.

Якщо біль і слабкість не проходять, то показано оперативне лікування.

Оперативне лікування складається з теноміоліза двоголового м’яза стегна і невроліз сідничного нерва. Оперативне лікування в більшості випадків призводить до повного відновлення функції ураженої області. Припинення больового синдрому відбувається у більшості пацієнтів.

Слід пам’ятати, що хірургічне лікування може призвести до ускладнень, таким як інфекції рани або пошкодження нерва. Сідничний нерв повинен бути звільнений дуже ретельно. Задній шкірний нерв стегна не повинен бути порушений або травмований в будь-якому випадку.
При повному відриві хамстрінг-м’язів – показана хірургічна фіксація сухожилля до сідничної кістки. Після операції при відриві хамстрінг-м’язів від сідничного бугра на три тижні надягають спеціальний поясний ремінь, який утримує ногу в зігнутому положенні, що знижує натяг хамстрінг-м’язів і полегшує їх приростання до кістки.

Хронічна травматизація та запалення  м’язів задньої групи стегна може призводити до запалення і здавлення сідничного нерва, що проявляється у вигляді больового синдрому локально, що може віддавати по задній поверхні стегна і аж до самої стопи. Внаслідок хронічного запалення може сформуватися рубець.

ARS-синдром (Adduktor-Rectus-Symphysis) – це патологічний стан сухожиль м’язового комплексу mm. adductor longus et (or) brevis, m. gracilis, дистальної частини m.rectus abdominis, а також передньої частини m. adductor magnus в місцях їх прикріплення до лонної або сідничної кісток. Даний симптомокомплекс, вперше описаний болгарським лікарем М.Банковим в 1958 році, слід розглядати як прояв хронічної мікронестабільності переднього відділу тазового півкільця.

Причина – тривалі однотипні навантаження, пов’язані з асиметричним скороченням м’язів стегон, прямих і косих м’язів живота, що призводять до мікротравматизації зв’язкового апарату (синдрому перевантаження сухожилля TOS – Tendon Overuse Syndrome) лонного зчленування з виникненням запальних, а потім дегенеративних змін. Дані причини призводять до ентезопатії, тендиніту і тендоміозіту вищевказаної локалізації.

Пацієнти відмічають біль різної інтенсивності в нижній частині живота і в пахових областях з іррадіацією по ходу м’язів; відзначається локальна болючість при пальпації і максимальному відведенні стегон і згинанні тулуба з опором в місцях прикріплення привідних м’язів стегон і прямого м’яза живота до лобкової кістки; болю, як правило, супроводжують фізичні навантаження (біг, удари по м’ячу) і істотно обмежують функціональні можливості людини.
Рентгенологічна картина АРС-синдрому у випадках його затяжного перебігу характеризується наявністю ознак остеоходрозу і остеохондриту лонного зчленування.

Стрілкою вказано ділянку дегенеративного розриву сухожилля m.adductor longus в місці прикріплення до лонної кістки.

На наведених нижче зображеннях визначається підвищення МР сигналу в товщі довгою привідного м’яза, в місці її прикріплення до правої лобкової кістки, що може відповідати тендиніту.

Диференціальний діагноз:
Проводять з розтягуванням м’язів стегна, переломами кісток тазу, пахової грижі, простатитом, остеомієліт, ревматоїдний артрит, остеоартроз, первинними і метастазуючими пухлинами, сечокам’яною хворобою, захворюванням поперекового відділу хребта.

Лікування:
Консервативне лікування включає локальні ін’єкції кортикостероїдів, нестероїдних протизапальних медикаментозну терапію, різні види ФЗТ-лікування (електрофорез з анестетиками, струми Бернара, лазеротерапію і пов’язане зі значним число рецидивів даного захворювання (до 80% випадків). Більш позитивні результати при використанні методу екстракорпоральної ударно хвильової терапії. Оперативне лікування АРС-синдрому, що полягає у виконанні часткової міотомії і міофасціопластіці прямого м’яза живота і часткової міотомії привідних м’язів стегон