Гідроторакс: причини, симптоми та ефективні методи лікування плевральних захворювань

П’ятниця, 4 Липня 2025
Автор: Камінська Вікторія Валеріївна
Розділ: Всі послуги > Послуги пульмунології
Гідроторакс являє собою патологічне накопичення невоспалительної рідини в плевральній порожнині, що призводить до серйозних порушень дихальної функції. Лікування гідротораксу вимагає комплексного підходу та точної діагностики основного захворювання. Симптоми гідротораксу включають задишку, біль у грудній клітці та зменшення дихальних звуків при аускультації легень.
Плевральна ефузія при гідротораксі розвивається внаслідок порушення балансу між утворенням та всмоктуванням рідини в плевральній порожнині. На відміну від плевриту, рідина при гідротораксі має не запальний характер і зазвичай є транссудатом з низьким вмістом білка. Рання діагностика гідротораксу критично важлива для призначення адекватного лікування та попередження ускладнень.
Етіологія гідротораксу тісно пов’язана з серцево-судинними захворюваннями, хронічною нирковою недостатністю, цирозом печінки та іншими системними патологіями, що порушують гемодинаміку та водно-електролітний баланс організму. Розуміння патофізіологічних механізмів розвитку гідротораксу дозволяє лікарям обирати найбільш ефективні стратегії лікування.
Патофізіологічні механізми розвитку гідротораксу
Механізм утворення плеврального випоту при гідротораксі ґрунтується на порушенні рівноваги сил Старлінга, що регулюють транскапілярний обмін рідини. Нормальна плевральна порожнина містить невелику кількість рідини, яка постійно утворюється парієтальною плеврою та всмоктується вісцеральною плеврою через лімфатичну систему.
Підвищення гідростатичного тиску в легеневих капілярах внаслідок серцевої недостатності є одним з найчастіших механізмів розвитку гідротораксу. При лівошлуночковій недостатності збільшується тиск у легеневих венах, що призводить до посиленого проникнення рідини в плевральну порожнину. Аналогічно, правошлуночкова недостатність може спричиняти підвищення тиску в системних венах і розвиток гідротораксу.
Зниження онкотичного тиску плазми крові внаслідок гіпопротеїнемії також відіграє важливу роль у патогенезі гідротораксу. Це може відбуватися при захворюваннях печінки з порушенням синтезу альбуміну, нефротичному синдромі з втратою білка через нирки, або при недостатньому надходженні білка з їжею. Зниження онкотичного тиску сприяє виходу рідини з судинного русла в міжтканинний простір та плевральну порожнину.
Порушення лімфатичного дренажу плевральної порожнини може виникати при обструкції лімфатичних судин пухлинними масами, запальними процесами або після хірургічних втручань. Недостатнє відведення лімфи призводить до накопичення рідини в плевральній порожнині навіть при нормальних показниках гідростатичного та онкотичного тиску.
Етіологічні фактори та класифікація
Серцево-судинні захворювання посідають провідне місце серед причин розвитку гідротораксу. Хронічна серцева недостатність різної етіології, включаючи ішемічну хворобу серця, дилатаційну кардіоміопатію, клапанні пороки та артеріальну гіпертензію, може призвести до підвищення тиску в малому колі кровообігу та розвитку двостороннього гідротораксу.
Захворювання печінки, особливо цироз з портальною гіпертензією, часто ускладнюються розвитком асциту та гідротораксу. Механізм розвитку гідротораксу при цирозі печінки включає зниження онкотичного тиску внаслідок гіпоальбумінемії, підвищення портального тиску та можливе проникнення асцитичної рідини через діафрагмальні дефекти.
Ниркові захворювання, такі як хронічна ниркова недостатність, нефротичний синдром та гострий гломерулонефрит, можуть спричиняти розвиток гідротораксу через різні механізми. При нефротичному синдромі основним фактором є втрата білка з сечею та розвиток гіпопротеїнемії, тоді як при хронічній нирковій недостатності провідну роль відіграє затримка натрію та води в організмі.
Ендокринні захворювання, зокрема гіпотиреоз, можуть призводити до розвитку гідротораксу внаслідок порушення водно-електролітного обміну та зниження серцевого викиду. Мікседематозний гідроторакс зазвичай має двосторонній характер та поєднується з іншими проявами гіпотиреозу.
Клінічна картина та діагностичні критерії
Клінічні прояви гідротораксу залежать від обсягу накопиченої рідини, швидкості її утворення та функціонального стану респіраторної системи пацієнта. При невеликих обсягах рідини симптоми можуть бути мінімальними або взагалі відсутніми, особливо у молодих пацієнтів з хорошими компенсаторними можливостями.
Задишка є найбільш характерним симптомом гідротораксу і може варіювати від помірної при фізичному навантаженні до вираженої в спокої при масивному випоті. Механізм розвитку задишки пов’язаний зі зменшенням дихальної поверхні легень внаслідок їх компресії накопиченою рідиною. Пацієнти часто відмічають посилення задишки в горизонтальному положенні, що змушує їх спати у напівсидячому положенні.
Біль у грудній клітці при гідротораксі зазвичай має тупий характер і локалізується на стороні ураженої плевральної порожнини. На відміну від плевритичного болю, він не пов’язаний з дихальними рухами і не посилюється при кашлі. Іноді пацієнти відчувають відчуття важкості або розпирання в грудній клітці.
Фізикальні зміни при гідротораксі включають зменшення або відсутність дихальних звуків над ділянкою накопичення рідини, притуплення перкуторного звуку та зменшення голосового тремтіння. При масивному гідротораксі може спостерігатися зміщення серця в протилежний бік, що може супроводжуватися гемодинамічними порушеннями.
Системні прояви гідротораксу часто відображають основне захворювання і можуть включати набряки нижніх кінцівок при серцевій недостатності, жовтяницю при захворюваннях печінки або олігурію при нирковій патології. Ці прояви допомагають лікарю зорієнтуватися в етіології гідротораксу та призначити відповідне обстеження.
Сучасні методи діагностики
Рентгенографія органів грудної порожнини залишається первинним методом діагностики гідротораксу, що дозволяє виявити наявність рідини в плевральній порожнині та оцінити її кількість. Класичними рентгенологічними ознаками гідротораксу є гомогенне затемнення нижніх відділів легеневих полів з косою верхньою межею, зміщення серця в протилежний бік при масивному випоті.
Ультразвукове дослідження плевральних порожнин має високу чутливість для виявлення навіть невеликих кількостей рідини та може бути використане для контролю під час плевральної пункції. УЗД дозволяє відрізнити рідину від потовщеної плеври, виявити наявність перегородок у плевральній порожнині та оцінити рухливість діафрагми.
Комп’ютерна томографія органів грудної порожнини надає детальну інформацію про характер плеврального випоту, стан легеневої паренхіми та середостіння. КТ особливо корисна для диференціальної діагностики між гідротораксом та іншими причинами плевральної ефузії, а також для виявлення супутніх патологічних змін.
Плевральна пункція з аналізом отриманої рідини є найбільш інформативним методом діагностики, що дозволяє підтвердити трансудативний характер випоту та виключити запальні або злоякісні захворювання плеври. Аналіз плевральної рідини включає визначення вмісту білка, лактатдегідрогенази, глюкози, клітинного складу та бактеріологічне дослідження.
Диференціальна діагностика
Диференціальна діагностика гідротораксу проводиться насамперед з ексудативним плевритом різної етіології. Основним критерієм розрізнення є визначення співвідношення білка плевральної рідини до білка сироватки крові: при гідротораксі це співвідношення менше 0,5, тоді як при ексудативному плевриті – більше 0,5.
Інфекційний плеврит зазвичай характеризується гострим початком з лихоманкою, плевритичним болем та наявністю запальних змін у загальному аналізі крові. Плевральна рідина при інфекційному плевриті містить велику кількість нейтрофілів, має низький рівень глюкози та підвищену активність лактатдегідрогенази.
Злоякісний плевральний випіт може мати як ексудативний, так і трансудативний характер, але зазвичай супроводжується наявністю атипових клітин у плевральній рідині та характерними змінами на КТ органів грудної порожнини. Важливо враховувати анамнестичні дані щодо наявності онкологічних захворювань у пацієнта.
Травматичний гемоторакс легко диференціювати за анамнезом травми та характерними змінами плевральної рідини, що має геморагічний характер. Спонтанний пневмоторакс супроводжується наявністю повітря в плевральній порожнині, що чітко визначається при рентгенографії та КТ.
Консервативні методи лікування
Лікування гідротораксу повинно бути спрямоване насамперед на корекцію основного патологічного процесу, що призвів до накопичення рідини в плевральній порожнині. При серцевій недостатності як причині гідротораксу призначаються діуретики, інгібітори АПФ, бета-блокатори та інші кардіотропні препарати відповідно до сучасних рекомендацій з лікування серцевої недостатності.
Діуретична терапія відіграє ключову роль у лікуванні гідротораксу, особливо при серцевій недостатності та захворюваннях нирок. Петльові діуретики, призначаються в дозах, що забезпечують адекватний діурез без розвитку електролітних порушень. Необхідний регулярний контроль рівня електролітів, креатиніну та сечовини в сироватці крові.
При гіпопротеїнемії як причині гідротораксу може бути показане внутрішньовенне введення альбуміну або інших колоїдних розчинів для підвищення онкотичного тиску плазми. Однак ефект від такого лікування зазвичай тимчасовий, і основні зусилля повинні бути спрямовані на корекцію основного захворювання.
Обмеження споживання натрію та рідини є важливим компонентом консервативної терапії гідротораксу. Пацієнтам рекомендується дотримуватися дієти з обмеженням натрію до 2-3 г на добу та контролювати обсяг споживаної рідини відповідно до діурезу та ступеня серцевої недостатності.
Інвазивні методи лікування
Плевральна пункція (торакоцентез) є основним інвазивним методом лікування гідротораксу, що дозволяє швидко усунути накопичену рідину та покращити дихальну функцію пацієнта. Процедура проводиться під контролем УЗД для підвищення безпеки та ефективності, особливо при невеликих обсягах рідини або наявності перегородок.
Показаннями до плевральної пункції при гідротораксі є виражена задишка, що погіршує якість життя пацієнта, масивний випіт з компресією легені та зміщенням серця, а також необхідність диференціальної діагностики з іншими причинами плевральної ефузії. Процедура зазвичай добре переноситься пацієнтами та дає швидкий симптоматичний ефект.
Дренування плевральної порожнини може бути необхідним при масивному гідротораксі або швидкому повторному накопиченні рідини після пункції. Встановлення плеврального дренажу дозволяє тривало відводити рідину та контролювати її продукцію. Важливо дотримуватися правил асептики та антисептики для попередження інфекційних ускладнень.
Плевродез може розглядатися як метод лікування рецидивуючого гідротораксу у пацієнтів з тяжкими супутніми захворюваннями, коли консервативна терапія неефективна. Процедура передбачає введення склерозуючих речовин у плевральну порожнину для створення спайок між парієтальною та вісцеральною плеврою.
Ускладнення та прогноз
Ускладнення гідротораксу можуть бути пов’язані як з основним захворюванням, так і з наслідками накопичення рідини в плевральній порожнині. Дихальна недостатність є найбільш серйозним ускладненням масивного гідротораксу, особливо у пацієнтів похилого віку або з супутніми захворюваннями легень.
Інфікування плевральної порожнини може відбутися при порушенні правил асептики під час інвазивних процедур або гематогенним шляхом при наявності вогнищ інфекції в організмі. Розвиток емпієми плеври значно ускладнює перебіг захворювання та вимагає інтенсивної антибактеріальної терапії та дренування.
Фіброзні зміни плеври можуть розвиватися при тривалому існуванні гідротораксу або повторних пункціях плевральної порожнини. Потовщення та склерозування плеври призводить до обмеження дихальних рухів легені та може вимагати хірургічного лікування.
Прогноз при гідротораксі значною мірою залежить від основного захворювання та можливості його корекції. При серцевій недостатності прогноз визначається функціональним класом за NYHA та відповіддю на медикаментозну терапію. Раннє виявлення та адекватне лікування основного захворювання дозволяють значно покращити прогноз та якість життя пацієнтів.
Профілактичні заходи та рекомендації
Профілактика гідротораксу полягає насамперед у своєчасному виявленні та адекватному лікуванні захворювань, що можуть призвести до його розвитку. Регулярний моніторинг стану серцево-судинної системи у пацієнтів групи ризику дозволяє рано виявити ознаки серцевої недостатності та призначити відповідне лікування.
Контроль артеріального тиску, рівня холестерину та глюкози крові є важливими заходами первинної профілактики серцево-судинних захворювань. Відмова від куріння, підтримання оптимальної маси тіла та регулярні фізичні навантаження сприяють збереженню здоров’я серця та судин.
Пацієнти з хронічними захворюваннями печінки та нирок потребують регулярного медичного спостереження та корекції лікування відповідно до прогресування основного захворювання. Дотримання дієтичних рекомендацій та режиму прийому ліків допомагає уповільнити прогресування хвороби.
Вакцинація проти грипу та пневмококової інфекції рекомендується всім пацієнтам з хронічними захворюваннями серця, печінки та нирок для попередження респіраторних інфекцій, що можуть спровокувати декомпенсацію основного захворювання та розвиток ускладнень.
Запишіться на консультацію до спеціаліста у Віта Медікал
Якщо у вас є симптоми, що можуть свідчити про гідроторакс або інші захворювання плевральної порожнини, не зволікайте із зверненням до лікаря. У медичному центрі Віта Медікал працюють досвідчені лікарі-пульмонологи та терапевти, кардіологи та лікарі інших спеціальностей, які використовують найсучасніші методи діагностики та лікування. Своєчасна діагностика та правильно підібране лікування – запорука швидкого одужання та попередження ускладнень.
Зателефонуйте за номером на сайті або залишайте заявку онлайн для запису на консультацію. Ваше здоров’я – наша головна турбота!
Стаття перевірена лікарем та носить загальний інформаційний характер.
Для рекомендації та діагностики щодо лікування необхідна консультація лікаря.
Самолікування може бути шкідливим для Вашого здоров’я.